21-02-2024 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 21.02.24
.jpg)
В який термін видається ліцензія на виробництво алкогольних напоїв або рішення про відмову?
Відповідно до статті 3 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» ліцензії на виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, видаються та анулюються органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Ліцензія або рішення про відмову у її видачі видається заявнику органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, не пізніше 30 календарних днів з дня одержання зазначених у Законі № 481 документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови.
Для малих виробництв виноробної продукції ліцензія на право виробництва алкогольних напоїв без додавання спирту (вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових) або рішення про відмову в її видачі видається заявнику органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, не пізніше 10 робочих днів з дня одержання документів, зазначених у Законі № 481.
Чи зобов’язана особа, яка отримала доходи від продажу рухомого майна, що не підлягає оподаткуванню, подавати декларацію про доходи?
Фізична особа, яка отримала дохід від продажу об’єктів нерухомого та/або рухомого майна, які не підлягають оподаткуванню, не зобов’язана подавати річну Декларацію та відображати у графі 4 розділу І та графі 4 розділу ІІ додатка Ф4, за умови відсутності інших підстав для її подання.
Відповідно до підпункту 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статтей 172 та 173 ПКУ.
Наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 затверджені Форма податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.
Згідно з підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції у рядку 11.2 розділу III «Доходи, які не включаються до загального річного оподатковуваного доходу» Декларації зазначається сума доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого та/або нерухомого майна, які відповідно до абзацу першого пункту 173.2 статті 173 та пункту 172.1 статті 172 ПКУ не підлягають оподаткуванню, яка переноситься з Додатку Ф4 «Розрахунок податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оподатковуваних доходів від продажу протягом звітного (податкового) року об’єкта(ів) нерухомого та/або неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, подільного об’єкта незавершеного будівництва та відступлення прав за договором купівлі-продажу неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, щодо якого сплачено частково ціну та зареєстровано обтяження речових прав на користь покупця та/або від продажу об’єктів рухомого майна».
Відповідно до пункту 5 розділу IV Інструкції додаток Ф4 до Декларації заповнюється платником податків, який отримував доходи від операцій з продажу, міни об’єктів нерухомого майна, здійснених протягом звітного (податкового) року у порядку, встановленому статтею 172 ПКУ, та під час отримання доходів від операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна у порядку, встановленому статтею 173 ПКУ.
При цьому, якщо платник податку скористався правом на зарахування витрат, відповідно до пункту 172.2 статті 172 ПКУ, він зобов’язаний задекларувати доходи від усіх операцій з продажу, міни об’єктів нерухомості, здійснених протягом звітного (податкового) року, в тому числі якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи самозайнята особа. У такому випадку разом з Декларацією платник податків надає копії документів, що підтверджують зазначені понесені витрати на придбання об’єкта нерухомості.
Формою Додатку Ф4 до Декларації передбачено відображення сум отриманих доходів від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна та рухомого майна, що не підлягають оподаткуванню відповідно до пункту 172.1 статті 172 та абзацу першого пункту 173.2 статті 173 ПКУ відповідно у графі 4 розділу І та графі 4 розділу ІІ.
Порядок подання фізичними особами – платниками податку на доходи фізичних осіб Декларації встановлений статтею 179 ПКУ, згідно з пунктом 179.1 якої платник податку зобов’язаний подавати Декларацію відповідно до ПКУ.
Водночас, пунктом 179.2 статті 179 ПКУ визначено, що відповідно до ПКУ обов’язок платника податку щодо подання Декларації вважається виконаним і Декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема, від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до ПКУ не оподатковується, оподатковується за нульовою ставкою та/або з яких при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до розділу IV ПКУ.
Які платники податку мають право на отримання бюджетного відшкодування?
Право на отримання бюджетного відшкодування мають платники ПДВ, які прийняли рішення про повернення суми бюджетного відшкодування та подають відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПКУ при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПКУ, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 прим. 1.3 статті 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу –
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 прим. 1.3 статті 200 прим. 1 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно пункту 200.4 прим.1 статті 200 ПКУ платники податку, щодо яких у порядку, встановленому Законом України від 14.08.2014 № 1644-VII «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від’ємного значення.
Суми такого від’ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до ПКУ), а у разі відсутності податкового боргу – до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від’ємного значення, до розрахунку якої включено суми податку, сплачені отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг, які використані або будуть використані в операціях з першого постачання житла (об’єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта житлової нерухомості.
Суми такого від’ємного значення зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до її повного погашення податковими зобов’язаннями ( пункт 200.4 прим. 2 статті 200 ПКУ).
Згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПКУ бюджетне відшкодування – відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника.
Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПКУ платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. (підпункт 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 ПКУ).
Порядок ведення та форма Реєстру затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру.
Чи необхідно подавати декларацію з податку на нерухоме майно, якщо об’єкт нерухомості не є об’єктом оподаткування?
Відповідно до підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПКУ) платники податку – юридичні особи самостійно обчислюють суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості Декларація юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.
Об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ).
Перелік об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений підпунктами «а» – «л» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ.
Крім того, згідно з підпунктом 38.6 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПКУ у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції та/або операції Об’єднаних сил, об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані на тимчасово окупованій території, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Отже, якщо суб’єкт господарювання є власником об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості та має документальне підтвердження віднесення даного об’єкта до категорій, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 та підпунктом 38.6 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, то такий суб’єкт господарювання звільняється від обов’язку подавати Декларацію.
Чи передбачена відповідальність для ФОП – платників єдиного податку, які не є платниками ПДВ, за неведення обліку доходів?
Нормами ПКУ та Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено відповідальності до платників єдиного податку – ФОП за неведення або неналежне ведення обліку доходів в довільній формі (у тому числі за не відображення помісячно отриманих доходів).
Водночас пунктом 121.1 статті 121 ПКУ передбачена фінансова відповідальність у разі незабезпечення ФОП зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статті 44 ПКУ строків їх зберігання.
Відповідно до абзаців першого – другого пункту 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ.
Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет (абзац четвертий пункту 296.1 статті 296 ПКУ).
Згідно з абзацом першим пункту 296.1 статті 296 ПКУ фізичні особи-підприємці– платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
Тобто, такі ФОП повинні вести облік доходів з урахуванням вимог пункту 44.1 статті 44 ПКУ та підтверджувати факт включення або не включення певних доходів до загального складу доходу.
Платники податків, податкові агенти, а також інші суб’єкти у випадках, прямо передбачених ПКУ, несуть фінансову відповідальність за вчинення податкових правопорушень (пункт 110.1 статті 110 ПКУ).
Чи є можливість в «ПРРО ДПС» відображати у рядку 1 «найменування суб’єкта господарювання» фіскального чека абревіатуру «ФОП»?
У рядку 1 фіскального чека, який створений «ПРРО ДПС», відображаються дані про «найменування суб’єкта господарювання» відповідно до даних, що зазначені у ЄДР.
Обов’язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги) визначені пунктом 2 розділу II Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, яким передбачено, що у фіскальному чеку зазначаються обов’язкові реквізити, зокрема, найменування суб’єкта господарювання (рядок 1).
При цьому, абзацом восьмим пункту 2 розділу 1 Положення № 13 визначено, що найменування суб’єкта господарювання – найменування юридичної особи або прізвище, ініціали фізичної особи-підприємця, які зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР). Дозволяється використовувати в назві загальноприйняті скорочення, наприклад, ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ПП (приватне підприємство) тощо.
Яка відповідальність у разі порушення терміну сплати пені, нарахованої податковим органом за порушення резидентами термінів розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів?
У разі порушення терміну сплати пені, нарахованої контролюючим органом за порушення резидентами строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, такі резиденти притягуються до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, встановлених пунктом 124.1 статті 124 ПКУ.
Водночас Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальності за порушення такого терміну не передбачено.
Згідно з частиною п’ятою статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно з статтею 13 цього Закону, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотків суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПКУ особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
При цьому грошове зобов’язань платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов’язання та/або інше зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Також частиною восьмою статті 13 Закону № 2473 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п’ятою статті 13 цього Закону № 2473.
При цьому, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 визначено, що у разі застосування пені, зокрема, за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності складається податкове повідомлення-рішення за формою «С».
Згідно з пунктом 124.1 статті 124 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім грошового зобов’язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Чи має право ФОП – платник єдиного податку здійснювати господарську діяльність із суб’єктами господарювання, які зареєстровані на окупованій території?
Фізична особа-підприємець – платник єдиного податку має право здійснювати господарську діяльність із суб’єктами господарювання, за умови дотримання вимог глави 1 розділу ХІV ПКУ, законів України, рішень РНБО.
При цьому громадяни України, які зареєстровані фізичними особами-підприємцями, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована Російською Федерацією територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.
Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво в Україні здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, вільного найму підприємцем працівників, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України встановлені умови перебування фізичних осіб-підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, у відповідних групах платників єдиного податку.
Види діяльності та умови, при яких суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку першої – четвертої груп визначені пунктами 291.5 та 291.5 прим. 1 статті 291 ПКУ.
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована Російською Федерацією територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним.
Частиною першою статті 1 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VIІ «Про санкції» встановлено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.
Ураховуючи пряму військову агресію з боку Російської Федерації Радою національної безпеки і оборони (РНБО) прийнято ряд рішень щодо персональних спеціальних економічних та інші обмежувальних заходів (санкції).
Як у податковому обліку відображається списання безнадійної кредиторської заборгованості перед нерезидентом за імпортовані товари (з ПДВ чи без ПДВ)?
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.
Слід зазначити, що для цілей оподаткування платником ПДВ є, зокрема будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України (пункт 180.1 статті 180 ПКУ).
Операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України є об’єктом оподаткування ПДВ (підпункт «в» пункту 185.1 статті 185 ПКУ).
Датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ у разі ввезення товарів на митну територію України відповідно до пункту 187.8 статті 187 ПКУ є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування (пункт 206.1 статті 206 ПКУ).
Згідно з пунктом 3 розділу I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Відповідно до пункту 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Поряд з цим, пунктом 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зокрема, для списання кредиторської заборгованості використовується рахунок 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості».
З урахуванням зазначеного, сплачений до бюджету ПДВ платником податку – резидентом, який здійснює розмитнення придбаних у нерезидента товарів, є податковим зобов’язанням з ПДВ, сплаченим на митниці.
Резидент, який не розрахувався за придбані товари, включає суму безнадійної кредиторської заборгованості перед нерезидентом до складу доходів відповідно до правил бухгалтерського обліку (без ПДВ) та враховує при визначенні фінансового результату до оподаткування.
Коригування фінансового результату до оподаткування на суму безнадійної кредиторської заборгованості ПКУ не передбачено.
Чи має право юридична особа – платник єдиного податку третьої групи надавати та отримувати благодійну допомогу?
Оскільки пунктом 291.5 статті 291 ПКУ не встановлено заборони здійснювати благодійну діяльність, (у тому числі надавати безповоротну допомогу військовим) юридичні особи – платники єдиного податку третьої групи можуть здійснювати благодійну діяльність. Крім цього, зазначаємо, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 5073 юридичні особи можуть виступати отримувачами благодійної допомоги у разі досягнення цілей, передбачених Законом № 5073.Основні засади благодійної діяльності в Україні регламентуються Законом України від 05 липня 2012 року № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації».
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 5073 визначено, що благодійна діяльність – добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених Законом № 5073 цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.
Цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених Законом № 5073, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах (частина перша статті 3 Закону № 5073).
Слід зазначити, що благодійником є дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права (у тому числі благодійна організація), яка добровільно здійснює один чи декілька видів благодійної діяльності (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 5073).
Частиною першою статті 5 Закону № 5073 встановлено, що благодійники спільно чи індивідуально можуть здійснювати благодійну діяльність на підставі добровільного вибору одного або кількох таких її видів:
безоплатна передача у власність бенефіціарів коштів, іншого майна, а також безоплатне відступлення бенефіціарам майнових прав;
безоплатна передача бенефіціарам права користування та інших речових прав на майно і майнові права;
безоплатна передача бенефіціарам доходів від майна і майнових прав;
безоплатне надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів;
благодійна спільна діяльність та виконання інших контрактів (договорів) про благодійну діяльність;
публічний збір благодійних пожертв;
управління благодійними ендавментами;
виконання заповітів, заповідальних відказів і спадкових договорів для благодійної діяльності;
проведення благодійних аукціонів, негрошових лотерей, конкурсів та інших благодійних заходів, не заборонених законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 5073 бенефіціар благодійної допомоги – набувач благодійної допомоги (фізична особа, неприбуткова організація або територіальна громада), що одержує допомогу від одного чи кількох благодійників для досягнення цілей, визначених Законом № 5073.
Бенефіціарами благодійних організацій можуть бути також будь-які юридичні особи, що одержують допомогу для досягнення цілей, визначених Законом № 5073.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлені главою 1 розділу XIV ПКУ.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПКУ юридична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 «Спрощена система оподаткування обліку та звітності» розділу ХIV ПКУ.
Поряд з тим, підпунктом 2 пункту 292.1 статті 292 ПКУ визначено, що доходом платника єдиного податку для юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 ПКУ.
Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акту приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 ПКУ).
До складу доходу, визначеного статтею 292 ПКУ, не включаються суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів (підпункт 3 пункту 292.11 статті 292 ПКУ).
Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПКУ фінансова допомога – фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Пунктом 291.5 статті 291 ПКУ визначено обмеження, відповідно яким суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої групи, зокрема, перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.