09-08-2024 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 9.08.24
.jpg)
Чи можна виправити помилку, допущену при заповненні скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної?
Порядок розгляду скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» зі змінами.
Скарга щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних з додатками до неї (за наявності) та/або заява про відкликання скарги подаються платником податку в електронній формі технічними засобами електронних комунікацій з дотриманням вимог Податкового кодексу України, законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і реєструється в ДПС у день її надходження (пункт 5 Порядку розгляду скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, про неврахування таблиці даних платника податку на додану вартість, про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.
Після отримання ДПС Скарги та надсилання платнику першої квитанції, здійснюється перевірка даних Скарги на відповідність даним ДПС.
У випадку виявлення розбіжностей платнику направляється друга квитанція з повідомленням про помилки.
Після їх усунення та в межах передбаченого строку платник податку має право повторно направити до ДПС Скаргу з додатками. Якщо розбіжності відсутні – Скарга реєструється в ДПС.
Крім того, якщо після реєстрації Скарги в ДПС платник виявив помилку в даних, по яких не проводиться автоматизована перевірка, то він може надіслати Заяву.
Відповідно до пункту 13 Порядку розгляду скарги, у разі коли до прийняття рішення комісією центрального рівня надійшла Заява (додаток 4), така Скарга залишається без розгляду, а платнику податку в автоматичному режимі надсилається відповідна квитанція. Така квитанція є підтвердженням залишення Скарги без розгляду.
В подальшому платник має право повторно подати Скаргу до комісії центрального рівня з урахуванням законодавчо встановлених строків.
Отже, платник податку не може виправити помилку, допущену при заповненні Скарги.
Однак, платник може відкликати Скаргу із помилками, шляхом подання Заяви та з врахуванням виправлень подати її повторно. При цьому кількість таких Заяв не обмежена.
Звертаємо увагу, Скарга подається платником податку протягом 10 робочих днів, що настають за днем прийняття рішення комісією регіонального рівня (пункт 3 Порядку розгляду скарги).
Якщо платником податку подано Скаргу з порушенням строків подання, визначених у пункті 3 Порядку розгляду скарги, така Скарга не приймається, а платнику податку в автоматичному режимі надсилається відповідна квитанція. Така квитанція є підтвердженням неприйняття скарги для розгляду (пункт 8 Порядку розгляду скарги).
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41822
В які терміни після виникнення податкового боргу проводиться опис майна, на яке поширюється право податкової застави і який порядок опису?
Згідно з пунктом 89.1 статті 89 ПКУ право податкової застави виникає:
у разі несплати у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, – з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку (підпункт 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПКУ);
у разі несплати у строки, встановлені ПКУ, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, – з дня виникнення податкового боргу (підпункт 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПКУ);
у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 ПКУ, – з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань.
Відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПКУ майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.
До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.
Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг.
Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=30975
Чи повинні ФОП – платники єдиного податку, які не є платниками ПДВ, зберігати первинні документи?
Відповідно до абзацу першого пункту 296.1 статті 296 ПКУ фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
При цьому фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку третьої групи ведуть облік доходів і витрат від виробництва та реалізації власної сільськогосподарської продукції окремо від обліку доходів і витрат від здійснення інших видів підприємницької діяльності (абзац третій пункту 296.1 статті 296 ПКУ).
Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет (абзац четвертий пункту 296.1 статті 296 ПКУ).
Відповідно до абзаців першого – другого пункту 44.1 статті 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункт 44.1 статті 44 ПКУ.
Пунктом 44.3 статті 44 ПКУ встановлено, що платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:
2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю, відповідно до статей 39 і 39 прим. 2, пункту 141.4 статті 141 ПКУ (підпункт 44.3.1 пункту 44.3 статті 44 ПКУ);
1825 днів – для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються, зокрема, фізичними особами – підприємцями, у тому числі такими, що обрали спрощену систему оподаткування, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку, визначеному пунктом 141.4 статті 141 ПКУ, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 пункту 44.3 статті 44 ПКУ (підпункт 44.3.2 пункту 44.3 статті 44 ПКУ);
1095 днів – для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 пункту 44.3 статті 44 ПКУ (підпункт 44.3.3 пункту 44.3 статті 44 ПКУ);
1095 днів – для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи (підпункт 44.3.4 пункту 44.3 статті 44 ПКУ).
Строки зберігання документів та інформації, визначені пунктом 44.3 статті 44 ПКУ, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої ПКУ, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів – з дня завершення строку їх дії).
У разі ліквідації платника податків, зокрема, документи, визначені пунктом 44.1 статті 44 ПКУ, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів, що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву.
Передбачені пунктом 44.3 статті 44 ПКУ строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених пунктом 102.3 статті 102 ПКУ.
Отже, статтею 44 ПКУ встановлено мінімальні строки зберігання документів та інформації, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів із збільшенням цього строку при проведенні процедури оскарження у разі визначення сум зобов’язань контролюючими органами.
Слід зауважити, що пунктом 52 прим. 2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПКУ.
Відповідно до підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
За незберігання первинних документів на підставі яких здійснювався облік доходів, до фізичних осіб-підприємців – платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ, застосовуються штрафи відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПКУ, зокрема, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 ПКУ строків їх зберігання, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 2040 гривень.
Штрафи, передбачені пунктом 121.1 статті 121 ПКУ, не застосовуються до фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ, за незберігання первинних документів, які підтверджують витрати на придбання товарів/послуг.
Водночас відповідно до підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, установлено, що до платників податків/податкових агентів, які провадили діяльність на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України і не можуть пред’явити первинні документи, на підставі яких здійснюється облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, як виняток із положень статті 44 ПКУ застосовуються спеціальні правила для підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41820
Як обчислюється рентна плата за спеціальне використання води?
Відповідно до підпункту 255.11.1 пункту 255.11 статті 255 ПКУ водокористувачі самостійно обчислюють рентну плату за спеціальне використання води та за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і рибництва щокварталу наростаючим підсумком з початку року, а за спеціальне використання води для потреб водного транспорту - починаючи з першого півріччя поточного року, у якому було здійснено таке використання.
Згідно із підпунктом 255.11.2 пункту 255.11 статті 255 ПКУ рентна плата обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої) водних об’єктів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.
Водокористувачі, які використовують воду із змішаного джерела, обчислюють рентну плату, враховуючи обсяги води в тому співвідношенні, у якому формується таке змішане джерело, що зазначається, зокрема в дозволах ставок рентної плати та коефіцієнтів (підпункт 255.11.3 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Водокористувачі, які використовують воду з каналів, обчислюють рентну плату виходячи з фактичних обсягів використаної води, встановлених лімітів використання води, ставок рентної плати, встановлених для водного об’єкта, з якого забирається вода в канал, та коефіцієнтів (підпункт 255.11.4 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Рентна плата за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики обчислюється виходячи з фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій, та ставки рентної плати (підпункт 255.11.5 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
За умови експлуатації водних шляхів вантажними самохідними і несамохідними суднами рентна плата за спеціальне використання води для потреб водного транспорту обчислюється виходячи з фактичних даних обліку тоннаж-доби та ставки рентної плати, а пасажирськими суднами - виходячи з місця-доби та ставки рентної плати (підпункт 255.11.6 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Справляння рентної плати за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва не звільняє водокористувачів від сплати рентної плати за спеціальне використання води (підпункт 255.11.7 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Рентна плата за спеціальне використання води для потреб рибництва обчислюється виходячи з фактичних обсягів води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування), та ставок рентної плати (підпункт 255.11.8 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Водокористувачі, які застосовують для потреб охолодження обладнання оборотну систему водопостачання, обчислюють рентну плату виходячи із фактичних обсягів води, використаної на підживлення оборотної системи. За всі інші обсяги фактично використаної води рентна плата обчислюється на загальних підставах (підпункт 255.11.9 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Згідно з підпунктом 255.11.10 пункту 255.11 статті 255 ПКУ обсяг фактично використаної води обчислюється водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку згідно з показаннями вимірювальних приладів.
За відсутності вимірювальних приладів обсяг фактично використаної води визначається водокористувачем за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо). У разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує, рентна плата сплачується у двократному розмірі.
Обсяг фактично використаної води на державних системах у зрошувальному землеробстві визначають органи водного господарства (підпункт 255.11.11 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів (підпункт 255.11.13 пункту 255.11 статті 255 ПКУ).
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=31838
Чи може платник отримати довідку-підтвердження статусу податкового резидента України за поточний рік в середині такого року?
Форма довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів та Порядок підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2022 № 248.
Порядок визначає процедуру видачі Довідки платнику податків – особі (юридичній або фізичній), яка є резидентом України у розумінні Податкового кодексу України та міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, а також підтвердження статусу податкового резидента України на документах за спеціальними формами, затвердженими іноземними компетентними органами, з метою застосування зазначених договорів до доходів, отриманих платниками податків із джерел в іноземній державі (пункт 1 Порядку).
Пунктом 2 Порядку визначено, що надання Довідки або підтвердження статусу податкового резидента України на документах за спеціальними формами, затвердженими іноземними компетентними органами, здійснюється безоплатно на підставі Заяви про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування платника податків за формою, наведеною у додатку до Порядку.
При заповненні розділу 1 Заяви платник податків зазначає рік, за який він бажає отримати Довідку для уникнення подвійного оподаткування між Україною і відповідною іноземною державою.
Поряд з цим, для визначення резидентності є одна з підстав зазначена платником податків на власний розсуд та з урахуванням підпункту 14.1.213 пункту 14.1. статті 14 ПКУ:
реєстрація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань або в Реєстрі самозайнятих осіб;
тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні;
має місце постійного проживання в Україні;
перебуває в Україні не менше 183 днів (включно з днями приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Порядком та формою Заяви не передбачено обмежень щодо року за який контролюючим органом може бути надана Довідка.
Отже, платник податків може отримати Довідку за поточний рік, який зазначено в Заяві, в середині такого року за умови наявності підстав та відповідно до Порядку.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41823