04-09-2023 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 4.09.23
.jpg)
Які дії платника у разі прийняття Комісією контролюючого органу рішення про неврахування таблиці даних платника податку?
У разі прийняття комісією регіонального рівня рішення про неврахування Таблиці, платник податку має можливість повторно подати до ДПС Таблицю на розгляд відповідно до пункту 12 Порядку або оскаржити рішення про неврахування до комісії центрального рівня.
Якщо комісією центрального рівня не задоволено скаргу на рішення комісії регіонального рівня про неврахування Таблиці, то платник має право або подати Таблицю для розгляду повторно відповідно до пункту 12 Порядку або оскаржити дане рішення в судовому порядку.
Право подання до ДПС платниками ПДВ таблиці даних платника податку передбачено пунктом 12 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних».
Таблиця подається з поясненням, в якому зазначається вид діяльності, з посиланням на податкову та іншу звітність платника податку (пункт 14 Порядку).
Комісія регіонального рівня приймає рішення про врахування або неврахування таблиці даних платника податку, яке надсилається платнику податку в електронний кабінет засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог Податкового кодексу України, Законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (пункт 16 Порядку).
Відповідно до пункту 19 Порядку комісії контролюючих органів приймають рішення про неврахування Таблиці, врахованої відповідно до пункту 16 або 18 Порядку, що надсилається платнику податку в електронний кабінет засобами електронного зв’язку в електронній формі, з дотриманням вимог ПКУ, Законів України № 851 та № 2155, якщо:
стосовно платника податку прийнято рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку (додаток 4), визначених у пунктах 1 - 5 додатка 1;
до контролюючого органу надійшла податкова інформація щодо невідповідності інформації, зазначеної в таблиці даних платника податку, видам економічної діяльності відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності, кодам товарів згідно з УКТЗЕД та/або кодам послуг згідно з Державним класифікатором, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України, яка свідчить про надання платником податку недостовірної інформації в таблиці даних платника податку.
У рішенні про неврахування таблиці даних платника, у відповідних полях рішення зазначається детальна інформація, що стала підставою для неврахування таблиці даних платника податку, а саме: тип операції (придбання/постачання), період здійснення господарської операції, код згідно з УКТЗЕД/ДКПП/ умовним кодом товару, податковий номер платника податку, задіяного в ризиковій операції, дата включення платника податку, задіяного в ризиковій операції, до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
У разі прийняття рішення про неврахування Таблиці комісією регіонального рівня – платник податку має право оскаржити його в адміністративному порядку відповідно до пункту 56.1. статті 56 ПКУ.
У разі прийняття рішення про неврахування Таблиці комісією центрального рівня – дане рішення може бути оскаржене в судовому порядку відповідно до пункту 56.1. статті 56 ПКУ.
Разом з тим платник податку не обмежений в праві повторного направлення до ДПС Таблиці з поясненнями за встановленою формою згідно з додатком 5 до Порядку для розгляду комісією регіонального рівня та прийняття відповідного рішення.
Порядок розгляду скарги щодо рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, про неврахування таблиці даних платника ПДВ, про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості платника податку затверджено Постановою № 1165.
Відповідно до пункту 3 Порядку розгляду скарги скарга подається платником ПДВ протягом 10 робочих днів, що настають за днем прийняття рішення комісією регіонального рівня.
За результатами розгляду скарги комісія центрального рівня протягом 10 календарних днів з дня отримання такої скарги задовольняє її та скасовує рішення комісії регіонального рівня або залишає скаргу без задоволення та рішення комісії регіонального рівня без змін.
Як діяти, якщо в зареєстрованому ПРРО неактивний режим створення чека продажу?
Режим створення чека продажу вмикається автоматично після відкриття зміни на програмному реєстраторі розрахункових операцій.
Водночас, режим створення чека продажу може бути неактивним з причини блокування роботи ПРРО у разі скасування/блокування сертифіката відкритого ключа електронного підпису особи або електронної печатки суб’єкта господарювання, який використовується в ПРРО, в тому числі через закінчення строку дії такого сертифіката. У такому разі доступний лише для перегляду режим «Журнал операцій» сформованих та фіскалізованих розрахункових документів.
Для відновлення роботи на ПРРО суб’єкту господарювання необхідно надіслати до ДПС повідомлення про надання інформації щодо кваліфікованих/удосконалених сертифікатів відкритих ключів, які застосовуються в ПРРО, за формою № 5-ПРРО (J/F1391802) щодо діючого сертифіката відкритого ключа електронного підпису та/або печатки.
Чи буде додатковим благом працівника, направленого у відрядження, відшкодована підприємством, яке фінансується з бюджету, вартість квитка, в якому місцем вибуття є місце дистанційної роботи працівника?
У разі, якщо з дозволу керівника юридичної особи, яка повністю або частково фінансується за рахунок бюджетних коштів, найманому працівнику відшкодовуються витрати у вигляді вартості квитка, в якому місцем вибуття є місце дистанційної роботи такого працівника, яке не відповідає місцю його постійної роботи, то сума таких витрат включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
Водночас, якщо за умовами контракту про проходження державної служби передбачено виконання державним службовцем роботи дистанційно (поза приміщенням державного органу), то відшкодована працівнику, направленому у відрядження, вартість квитка, в якому місцем вибуття є місце його дистанційної роботи, не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку та не оподатковується податком на доходи фізичних осіб, за умови виконання вимог, встановлених пунктом 170.9 статті 170 ПКУ.
Статтею 60 прим. 2 Кодексу законів про працю України визначено, що дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.
Згідно з пунктом 6 статті 31 прим. 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» умови контракту про проходження державної служби можуть передбачати виконання державним службовцем роботи дистанційно (поза приміщенням державного органу), у тому числі з можливістю віддаленого доступу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.
Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658. При цьому інші підприємства та організації зазначений документ можуть використовувати як допоміжний (довідковий).
Пунктом 1 розділу ІІ «Порядок відрядження у межах України» та пунктом 1 розділу ІІІ «Порядок відрядження за кордон» Інструкції № 59, зокрема, визначено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, держава або держави, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження.
Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, зокрема, транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі на чартерні рейси (пункт 12 розділу ІІ та пункт 7 розділу ІІІ Інструкції № 59).
Відповідно до пункту 7 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 59 днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження – день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, згідно з підпунктом 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з пунктом 170.9 статті 170 ПКУ.
Підпунктом «а» підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПКУ передбачено, що не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті). Зазначені витрати не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат.
При цьому, будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.
Згідно з підпунктом «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 ПКУ) у вигляді вартості суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом ІV ПКУ.
Чи потрібно подавати додаток МПЗ до декларації про доходи ФОПам, які мають у власності або орендують ділянки, віднесені до сільгоспугідь, але не здійснюють підприємницьку діяльність, пов’язану з виробництвом власної сільгосппродукції?
Відповідно до підпункту 14.1.114 прим. 2 пункту 14.1 статті 14 ПКУ мінімальне податкове зобов’язання – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі-підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
Пунктом 177.5 статті 177 ПКУ визначено, що фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені ПКУ для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб.
Згідно з абзацом першим пункту 177.14 статті 177 ПКУ фізичні особи- підприємці – власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які здійснюють виробництво власної сільськогосподарської продукції, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов’язані подавати у складі податкової декларації додаток «Розрахунок загального мінімального податкового зобов’язання за податковий (звітний) рік, що розраховується фізичними особами-підприємцями (крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування) – власниками, орендарями, користувачами на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь».
Форма податкової декларації та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 із змінами та доповненнями.
Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції визначено, що додатки є складовою частиною декларації і без декларації не є дійсними. Додатки заповнюються та подаються виключно за наявності доходів (витрат), розрахунок яких міститься у цих додатках.
В який термін фізична особа, яка припиняє незалежну професійну діяльність, зобов’язана подати декларацію про доходи та сплатити ПДФО?
Фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, у разі її припинення, зобов’язана подати податкову декларацію за результатами звітного року до 1 травня року, що настає за звітним та самостійно сплатити до 1 серпня року, що настає за звітним, суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Водночас, така фізична особа може подати податкову декларацію протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем календарного місяця, в якому подано заяву про ліквідацію у разі припинення незалежної професійної діяльності та сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання такої податкової декларації.
Відповідно до абзацу першого підпункту 2 пункту 11.18 розділу ХI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення або зупинення незалежної професійної діяльності або зміни організаційної форми відповідної діяльності з незалежної (індивідуальної) на іншу, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного реєстру чи уповноваженого органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою № 8-ОПП.
Внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення незалежної професійної діяльності фізичною особою не припиняє її зобов’язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов’язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання (підпункт 4 пункту 11.18 розділу ХI Порядку № 1588).
Пунктом 178.4 статті 178 ПКУ встановлено, що фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи та є резидентами, подають податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – податкова декларація) за результатами звітного року відповідно до розд. IV ПКУ у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Платники податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайняті особи подають податкову декларацію до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ (підпункт 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПКУ).
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності повинні зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (пункт 179.7 статті 179 ПКУ).
Форма податкової декларації та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.05.2022 № 143).
Згідно з підпунктом 3 пункту 6 розділу 1 Інструкції податкова декларація подається за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю – протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем календарного місяця, в якому подано заяву про ліквідацію у разі припинення незалежної професійної діяльності.
Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ (пункт 57.1 статті 57 ПКУ).