25-06-2024 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 25.06.24
.jpg)
Чи може ФОП, який надає в суборенду приміщення, застосовувати другу групу платників єдиного податку?
Пунктом 291.4 статті 291 Податкового кодексу України встановлені умови перебування фізичних осіб-підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, у відповідних групах платників єдиного податку.
Відповідно до підпункту пункту 291.4 статті 291 ПКУ до другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
- обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Дія підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб- підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Пунктом 291.5 ст. 291 ПКУ визначені види діяльності та умови, при яких суб’єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп.
Зокрема, не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп фізичні особи-підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 кв. метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 кв. метрів.
Відповідно до КВЕД ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 із змінами, діяльність, пов’язана із наданням в оренду власного чи орендованого нерухомого майна відноситься до групи 68.20.
Таким чином, фізична особа – підприємець, яка надає в суборенду житлові приміщення лише до 400 кв. метрів (включно) та/або нежитлове приміщення до 900 кв. метрів (включно), має право застосовувати другу групу платників єдиного податку за умови здавання таких приміщень в суборенду платникам єдиного податку та/або населенню.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=38290
Як здійснюється зарахування коштів на єдиний рахунок та їх перерахування з єдиного рахунку для сплати податків та ЄСВ?
Відповідно до пункту 35 прим. 1.1 статті 35 прим. 1 ПКУ єдиний рахунок – це рахунок, відкритий у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який може використовуватися платником податків для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків та зборів, передбачених ПКУ, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
Єдиний рахунок не може використовуватися платником податків для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податку на додану вартість, акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового, а також для сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями.
Не допускається прийняття на єдиний рахунок електронних грошей.
З початком використання єдиного рахунку платник податків зобов’язаний здійснювати сплату грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків та зборів, єдиного внеску, інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, через єдиний рахунок, крім випадків, передбачених абзацом другим п. 35 прим. 1.1 ст. 35 прим. 1 ПКУ (абзац перший пункту 35 прим. 1.3 статті 35 прим. 1 ПКУ).
Порядок функціонування єдиного рахунка та виконання норм статті 35 прим. 1 Податкового кодексу України центральними органами виконавчої влади затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 321 (далі – Порядок № 321).
Порядок № 321 визначає механізм функціонування єдиного рахунка для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу з податків і зборів, передбачених ПКУ, єдиного внеску, включаючи пеню та штрафи, відповідно до положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та інших платежів, що визначені відповідним законодавством та контроль за справлянням яких покладено на ДПС, заборгованості з інших платежів та виконання норм статті 35 прим. 1 ПКУ.
Для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу (заборгованості) з податків і зборів, єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, в Казначействі на ім’я ДПС в установленому порядку відкривається єдиний рахунок за субрахунком відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого Мінфіном (абзац перший пункту 5 Порядку №321).
Пунктом 6 Порядку № 321 визначено, що повідомлення про використання або про відмову від використання єдиного рахунка подається платником в електронній формі через Електронний кабінет у порядку, встановленому статтею 42 прим. 1 ПКУ.
Платник має право повідомити про використання або про відмову від використання єдиного рахунка один раз протягом календарного року.
Якщо платник – юридична особа має відокремлені підрозділи, то повідомлення про використання або про відмову від використання єдиного рахунка подається такою юридичною особою за кожним відокремленим підрозділом.
Використання єдиного рахунка платником розпочинається не пізніше робочого дня, що настає за днем подання ним повідомлення про використання єдиного рахунка.
У разі відмови платника від використання єдиного рахунка таке використання припиняється починаючи з 01 січня наступного календарного року на підставі повідомлення про відмову від використання єдиного рахунка.
На підставі повідомлення про використання єдиного рахунка ДПС не пізніше наступного робочого дня після його подання платником включає такого платника до реєстру платників, які використовують єдиний рахунок (абзац перший пункту 7 Порядку № 321).
Пунктом 8 Порядку № 321 встановлено, що ДПС засобами інформаційно-комунікаційної системи ДПС веде єдину картку платника, включеного до реєстру платників, які використовують єдиний рахунок.
В єдиній картці платника відображаються дані про платника та операції, що проводяться з коштами, які зараховані/перераховані/повернуті (враховані) на єдиний рахунок/з єдиного рахунка.
Інформація про рух коштів на єдиному рахунку доступна платнику в Електронному кабінеті в актуальному стані.
Під час використання платником єдиного рахунка для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу (заборгованості) з податків і зборів, єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, відповідно до пункту 35 прим. 1.3 статті 35 прим. 1 ПКУ платник не має права сплачувати такі кошти на інші рахунки, відкриті Казначейством для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу (заборгованості) з податків і зборів, єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС (абзац перший пункту 9 Порядку № 321).
Кошти, які сплачені на інші рахунки у випадку, передбаченому абзацом першим пункт 9 Порядку № 321, вважаються помилково сплаченими грошовими зобов’язаннями та підлягають поверненню у порядку, визначеному статтею 43 ПКУ (абзац другий пункту 9 Порядку № 321).
Пунктом 10 Порядку № 321 визначено, що для сплати грошових зобов’язань та/або податкового боргу (заборгованості) з податків і зборів, єдиного внеску та інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, на єдиний рахунок у національній валюті зараховуються:
кошти, перераховані з рахунків платника у банку, небанківському надавачу платіжних послуг;
кошти, стягнуті з рахунків платника у банку, небанківському надавачу платіжних послуг органами ДПС;
кошти, стягнуті у межах виконавчого провадження за податками і зборами, єдиним внеском та іншими платежами, контроль за справлянням яких покладено на ДПС, що надійшли з депозитних рахунків органів державної виконавчої служби;
помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання та пені у порядку, визначеному статтею 43 ПКУ;
помилково та/або надміру сплачені суми єдиного внеску.
Не допускається прийняття на єдиний рахунок електронних грошей.
З єдиного рахунка кошти перераховуються:
на бюджетні рахунки для зарахування надходжень та/або на небюджетні рахунки органів ДПС, відкриті в Казначействі для зарахування єдиного внеску;
на рахунок платника у банку, небанківському надавачу платіжних послуг – помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання та пені у порядку, визначеному статтею 43 ПКУ, та помилково сплачені суми єдиного внеску.
Для зарахування коштів на єдиний рахунок платник заповнює платіжну інструкцію на їх переказ відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку від 29 липня 2022 року № 163, з урахуванням вимог Порядку заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.03.2023 № 148 (абзац перший пункту 11 Порядку № 321).
Згідно з пунктом 35 прим. 1.6 статті 35 прим. 1 ПКУ реєстр платежів з єдиного рахунку в розрізі окремого платника податків формується щоденно, крім вихідних, святкових та неробочих днів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у межах коштів, сплачених на єдиний рахунок таким платником податків, та з урахуванням наявних у такого платника сум помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань відповідно до пункту 35 прим. 1.8 статті 35 прим. 1 ПКУ з дотриманням такої черговості сплати:
у першу чергу – недоїмка з єдиного внеску;
у другу чергу – податковий борг у межах відповідного податку або збору, заборгованості з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, згідно з черговістю його виникнення, з урахуванням положень пункту 131.2 статті 131 ПКУ;
у третю чергу – грошові зобов’язання, визначені на підставі податкових повідомлень-рішень, у хронологічному порядку надходження платіжних інструкцій на зарахування коштів на єдиний рахунок, якщо такі платіжні інструкції містять інформацію про дату та номер відповідного податкового повідомлення-рішення;
у четверту чергу – визначені платником податку (податковим агентом) грошові зобов’язання із загальнодержавних податків та зборів, місцевих податків, єдиного внеску у хронологічному порядку надходження платіжних інструкцій на зарахування коштів на єдиний рахунок, якщо такі платіжні інструкції містять інформацію про призначення відповідного платежу та його одержувача;
у п’яту чергу – грошові зобов’язання із загальнодержавних податків та зборів у хронологічному порядку надходження податкових декларацій (розрахунків) у сумі податкових зобов’язань відповідного податкового періоду, з урахуванням строків сплати;
у шосту чергу – грошові зобов’язання з місцевих податків у хронологічному порядку надходження податкових декларацій (розрахунків) у сумі податкових зобов’язань відповідного податкового періоду, з урахуванням строків сплати;
у сьому чергу – інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, у хронологічному порядку надходження платіжних інструкцій на зарахування коштів на єдиний рахунок, якщо такі платіжні інструкції містять інформацію про призначення відповідного платежу та його одержувача.
Для формування реєстру платежів з єдиного рахунка в розрізі окремого платника ДПС керується нормами пунктів 35 прим. 1.5, 35 прим. 1.7 статті 35 прим. 1 ПКУ з урахуванням черговості сплати, визначеної пунктом 35 прим. 1.6 статті 35 прим. 1, пунктом 89.7 статті 89 та пунктом 131.2 статті 131 ПКУ (абзац третій підпункту 4 пункту 16 Порядку № 321).
Відповідно до пункту 17 Порядку № 321 реєстр платежів з єдиного рахунка в розрізі окремого платника у складі зведеного реєстру платежів з єдиного рахунка є підставою для перерахування Казначейством платежів зазначеним у ньому отримувачам.
Після підтвердження Казначейством факту виконання записів реєстру платежів з єдиного рахунка в розрізі окремого платника у складі зведеного реєстру платежів з єдиного рахунка в порядку, визначеному пунктами 24, 26-28 Порядку № 321, дані такого реєстру стають доступними для перегляду платником через Електронний кабінет у порядку, передбаченому статтею 42 прим. 1 ПКУ, та є підставою для відображення органами ДПС в інтегрованій картці платника сум надходжень на бюджетні рахунки для зарахування надходжень та/або на небюджетні рахунки органів ДПС, відкриті в Казначействі для зарахування єдиного внеску.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41707
Хто є платниками рентної плати за спеціальне використання води?
Відповідно до пункту 255.1 статті 255 ПКУ платниками рентної плати за спеціальне використання води є:
первинні водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів;
суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Згідно з частинами другою та третьою статті 42 Водного кодексу України водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.
Первинні водокористувачі – це ті, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води, а також отримують воду з каналів зрошувальних і осушувальних систем, водосховищ, ставків, водогосподарських систем, каналів та водогонів (водопроводів) міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.
Слід зазначити, що згідно з підпунктом 5 пункту 297.1 статті 297 ПКУ платники єдиного податку четвертої групи звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з рентної плати за спеціальне використання води.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=38289
Чи є платниками туристичного збору іноземці, які прибули у відрядження?
Згідно з підпунктом 268.2.1 пункту 268.2 статті 268 ПКУ платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом 268.5.1 пункту 268.5 статті 268 ПКУ.
Відповідно до підпункту 268.5.1 пункту 268.5 статті 268 ПКУ справляння туристичного збору може здійснюватися з тимчасового розміщення у таких місцях проживання (ночівлі):
а) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;
б) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).
Підпунктом 268.2.2 пункту 268.2 статті 268 ПКУ визначено, що платниками збору не можуть бути, зокрема, особи визначені підпунктом «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, які прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом «б» підпункту 268.5.1 пункту 268.5 статті 268 ПКУ, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму.
При цьому підпунктом «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що фізична особа – резидент це – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Разом з тим, постійне місце проживання може бути підтверджене паспортом громадянина України або паспортним документом, виданим уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред’явника, дає право на в’їзд або виїзд з держави і визнаний Україною, (стаття 1 розділу І Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» із змінами та доповненнями, стаття 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; із змінами та доповненнями, пункт 9 статті 2 Закону України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», пункт 16 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Враховуючи викладене, фізичні особи – іноземці, які прибули у відрядження та не мають статусу резидента, є платниками туристичного збору.
Водночас не можуть бути платниками туристичного збору фізичні особи – іноземці, які мають статус резидента у визначенні підпунктом «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, та прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом «б» підпункту 268.5.1 пункту 268.5 статті 268 ПКУ, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=38324
Чи підлягає оподаткуванню військовим збором дохід, отриманий громадянином від продажу рухомого майна?
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 розділу ІV ПКУ, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Підпунктом 1.4 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПКУ визначено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, – 1,5 відсотки від об’єкта оподаткування.
Згідно з підпунктом 1.2 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 розділу ІV ПКУ, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого згідно з підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 розділу ІV ПКУ включається частина доходу від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 173 розділу ІV ПКУ.
Водночас, підпунктом 1.7 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ встановлено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пунктах 3 і 4 пункту 170.13 прим. 1 статті 170 розділу ІV ПКУ та пункту 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.
Крім того, звільняються від оподаткування військовим збором доходи, зазначені в абзаці першому пункту 10 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1.9 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ) та доходи, зазначені в пунктах 13, 15, 16, 17 і 18 підрозділу І розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1.10 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
Враховуючи викладене, оскільки об’єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи – резидента, до якого включається частина доходу від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статті 173 ПКУ, то сума такого доходу оподатковується збором за ставкою 1,5 відсотка.
Разом з тим, не є об’єктом оподаткування військовим збором сума доходу, отримана фізичною особою – резидентом від операцій з продажу рухомого майна відповідно до пункту 173.2 статті 173 ПКУ.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=39472