20-09-2022 | категорія: Новини

ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 20.09.22

Чи необхідно платникам податків щорічно подавати заяву про застосування податкової соціальної пільги?

Відповідно до п.п. 169.2.1 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

Згідно із п.п. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 ПКУ платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Враховуючи викладене, нормами ПКУ не передбачено щорічне подання заяви про застосування пільги.

При цьому, якщо у платника податків виникає право на застосування податкової соціальної пільги з інших підстав ніж тих, які були зазначені у попередній заяві, то такий платник повинен надати нову заяву з відповідними підтверджуючими документами.

 

Які документи необхідно подати, щоб отримати податкову знижку за навчання?

Відповідно до ст. 166 Податкового кодексу України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, визначено у п. 166.3 ст. 166 ПКУ.

До даного переліку включається сума коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти таким платником податку та/або членом його сім’ї першого ступеня споріднення та/або особи, над якою встановлено опіку чи піклування, або яку влаштовано до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, якщо такого платника податку призначено відповідно опікуном, піклувальником, прийомним батьком, прийомною матір’ю, батьком-вихователем, матір’ю-вихователькою (п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПКУ).

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (п.п. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПКУ).

Згідно з п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача)), а також копіями договорів за їх наявності в яких обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги).

Копії зазначених у п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ документів (крім електронних розрахункових документів) надаються разом з податковою декларацією про майновий стан і доходи, а оригінали цих документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого ПКУ (абзац перший п.п. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).

У разі якщо відповідні витрати підтверджені електронним розрахунковим документом, платник податків зазначає в податковій декларації лише реквізити електронного розрахункового документа (абзац другий п.п. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права регулює Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту".

Частиною шостою ст. 79 Закону № 2145 встановлено, що розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором.

Враховуючи викладене, фізична особа-платник податку на доходи фізичних осіб, яка має право скористатися податковою знижкою щодо суми коштів, сплачених за навчання зобов’язана подати до контролюючого органу разом з податковою декларацією про майновий стан і доходи копії платіжних та розрахункових документів, зокрема, квитанції, фіскальні чеки, прибуткові касові ордери, що ідентифікують надавача послуг і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх отримувача), а також копію договору з навчальним закладом, в якому обов’язково повинно бути відображено заклад освіти – надавача послуг і здобувача освіти – отримувача послуг, вартість таких послуг і строк оплати за такі послуги; довідку про отримані у звітному році доходи; документи, які підтверджують ступінь споріднення (у разі компенсації вартості здобуття дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти члена сім’ї першого ступеня споріднення), тощо.

 

У які строки податковий орган здійснює реєстрацію ФОП, як платника єдиного податку?

 Відповідно до п. 299.1 ст. 299 Податкового кодексу України реєстрація суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

 Згідно з п. 299.2 ст. 299 ПКУ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

 У разі відсутності визначених ПКУ підстав для відмови у реєстрації суб’єкта господарювання як платника єдиного податку контролюючий орган зобов’язаний протягом двох робочих днів від дати надходження заяви щодо переходу на спрощену систему оподаткування зареєструвати таку особу платником єдиного податку (п. 299.3 ст. 299 ПКУ).

 У випадках, передбачених п.п. 298.1.2 п. 298.1 та п.п. 298.8.5 п. 298.8 ст. 298 ПКУ, контролюючий орган, у разі відсутності визначених ПКУ підстав для відмови, здійснює реєстрацію суб’єкта господарювання як платника єдиного податку з дати, визначеної відповідно до п.п. 298.1.2 п. 298.1 та п.п. 298.8.5 п. 298.8 ст. 298 ПКУ, протягом двох робочих днів з дати отримання контролюючим органом заяви щодо обрання спрощеної системи оподаткування або отримання цим органом від державного реєстратора електронної копії заяви, виготовленої шляхом сканування, одночасно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи – підприємця, якщо така заява додана до реєстраційної картки (п. 299.4 ст. 299 ПКУ).

 Згідно з п.п. 298.1.2 п. 298.1 ст. 298 ПКУ зареєстровані в установленому порядку фізичні особи-підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація.

 Зареєстровані в установленому законом порядку суб’єкти господарювання (новостворені), які протягом 10 днів з дня державної реєстрації подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої групи, яка не передбачає сплату податку на додану вартість, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

 Відповідно до п.п. 298.8.5 п. 298.5 ст. 298 ПКУ зареєстровані в установленому порядку фізичні особи-підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву про обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня державної реєстрації.

 Заява подається на вибір платника податків в один із способів, визначених частинами 1 – 4 п.п. 298.1.1 п. 298.1 ст. 298 ПКУ.

 У разі відмови у реєстрації платника єдиного податку контролюючий орган зобов’язаний надати протягом двох робочих днів з дня подання суб’єктом господарювання відповідної заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб’єктом господарювання у встановленому порядку (п. 299.5 ст. 299 ПКУ).

 

Чи необхідно адвокату ставати на облік в податковому органі, коли він перебуває у трудових відносинах з роботодавцем?

 Згідно з п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

 Незалежна професійна діяльність – це, зокрема, діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п. 65.9 ст. 65 ПКУ) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

 Відповідно до п. 63.2 ст. 63 ПКУ та п. 1.3 розд. І Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 із змінами та доповненнями, взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

 Взяття на облік у контролюючих органах, зокрема самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

 Якщо адвокат здійснює свою діяльність виключно у рамках трудових відносин з роботодавцем (адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням), всі договори про надання правової допомоги укладаються від імені роботодавця, та оплата за послуги адвоката здійснюється від імені роботодавця, то такий адвокат не повинен ставати на облік в контролюючому органі, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.

 Якщо хоча б одна з вищевказаних умов не виконується, то адвокат повинен стати на облік у контролюючому органі, як самозайнята особа.

 

Чи збільшується розмір екологічного податку, якщо у суб’єкта господарювання перевищені затверджені ліміти на розміщення відходів?

Відповідно до п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України визначено об`єкт та базу оподаткування по екологічному податку, що справляється за розміщення відходів, зокрема, обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання.

Згідно із п. 249.6 ст. 249 ПКУ суми екологічного податку, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів у порядку визначеному ПКУ. Тобто, на підставі фактичних обсягів розміщення відходів протягом звітного кварталу.

Наявність або відсутність затверджених лімітів на утворення та розміщення відходів у платника екологічного податку не впливає на обчислення сум екологічного податку, що справляється за розміщення відходів.

 Розмір екологічного податку при обчисленні сум податку у разі перевищення платником податку затверджених лімітів на утворення та розміщення відходів або у разі їх відсутності не збільшується.

 

Які фізичні особи відносяться до сільськогосподарських товаровиробників з метою оподаткування податком на нерухоме майно?

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі – Класифікатор ДК 018-2000), затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).

Абзацом одинадцятим ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років" визначено, що сільськогосподарський товаровиробник – фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, згідно з ст. 1 Закону України від 23 вересня 2008 року № 575-VI "Про сільськогосподарський перепис" до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі – КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) – це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (абзац восьмий ст. 1 Закону № 2238).

Коди продукції сільського господарства та пов’язані з ними послуги визначені розд. 1 секції А "Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства" Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010.

Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Класифікатора ДК 016-2010, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Класифікатора ДК 018-2000, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників з метою визначення об’єкта оподаткування згідно з п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.

 

Чи можуть юридичні особи-платники єдиного податку четвертої групи надавати фінансову допомогу?

Згідно з п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансова допомога – фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога – це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

Главою 1 розд. XIV "Спеціальні податкові режими" ПКУ встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (п. 292 прим. 1.1 ст. 292 прим. 1 ПКУ).

ПКУ не передбачено обмежень щодо надання фінансової допомоги (поворотної або безповоротної) платниками єдиного податку четвертої групи.

Отже, юридичні особи-платники єдиного податку четвертої групи можуть надавати фінансову допомогу.

 

Чи необхідно проводити через новий фіскальний блок РРО суми розрахунків за час роботи з РК, якщо під час ремонту РРО замінено фіскальний блок?

Згідно з ст. 5 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, не більше 7 робочих днів, відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій (далі – книга ОРО) та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного РРО.

Пунктом 14 ст. 3 Закону № 265 визначено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов’язані вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування без порушення раніше здійсненого належним чином опломбування РРО, ремонтувати РРО через центри сервісного обслуговування (далі – ЦСО) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

ЦСО зобов’язані у разі виходу з ладу РРО забезпечувати відновлення його роботи протягом 7 робочих днів. У разі незабезпечення ЦСО гарантійного ремонту РРО не пізніше сьомого робочого дня з дня прийняття в ремонт РРО ввести в експлуатацію належним чином зареєстрований на суб’єкта господарювання резервний РРО (ст. 14 Закону № 265).

Порядком реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547, встановлено, що фіскальний блок – невід’ємна складова частина РРО, за допомогою якої забезпечуються реєстрація обороту, визначення розміру податків та зборів, встановлених чинним законодавством, керування механізмом друкування чеків і звітів, виведення інформації на індикатори цього РРО;

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 року № 601, розробленою на виконання ст. 12 Закону № 265, затверджено Порядок технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій (далі – Порядок № 601), що визначає вимоги до технічного обслуговування і ремонту РРО суб’єктів господарювання та особливості ремонту фіскального блока.

Пунктом 33 Порядку № 601 визначено, що несправний фіскальний блок РРО підлягає заміні на новий, опломбований виробником. При цьому в новому фіскальному блоці відновлюється інформація, надана у щомісячних звітах РРО за останні три роки.

Несправний фіскальний блок РРО не підлягає ремонту ЦСО (п. 34 Порядку).

Тобто, оскільки фіскальний блок РРО – це окрема конструктивна одиниця РРО, що складається з функціональних вузлів, які забезпечують керування роботою РРО, обробку даних усіх проведених розрахункових операцій, збереження та накопичення фіскальної інформації, то відновлення інформації, що зберігалась у фіскальному блоці РРО, у разі виходу його з ладу може здійснюватись лише виробником такого РРО.

Згідно з п. 10 розд. III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547, якщо на період виходу з ладу РРО або в разі відключення електроенергії розрахункові операції проводяться з використанням книги ОРО та розрахункової книжки, після встановлення відремонтованого (резервного) РРО або відновлення постачання електроенергії необхідно провести через РРО суми розрахунків за час роботи з використанням розрахункової книжки, а також відповідно до контрольної стрічки (у випадку обнулення оперативної пам’яті) – за час роботи, що передував виходу РРО з ладу або відключенню електроенергії, окремо за кожною ставкою податку на додану вартість, акцизного податку або іншого податку (збору), після чого слід виконати Z-звіт. За потреби виконується операція "службове внесення" на суму готівки, що зберігається на місці проведення розрахунків.

Таким чином, у разі виходу з ладу фіскального блоку РРО, що не підлягає ремонту, суб’єкт господарювання повинен провести через новий фіскальний блок РРО суми розрахунків за час роботи з використанням книги ОРО та розрахункової книжки, а також слід виконати Z-звіт. За потреби виконується операція "службове внесення" на суму готівки, що зберігається на місці проведення розрахунків.

 

Чи застосовуються санкції до орендаря земельної ділянки державної власності за передачу ділянки в суборенду, якщо суборенда є вищою за орендну плату?

Частиною другою ст. 8 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" визначено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Відповідно до п. 288.6 ст. 288 ПКУ плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Форма податкової декларації з плати за землю, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2015 № 560 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2017 № 9), не містить інформації щодо плати за суборенду земельних ділянок.

Оскільки положеннями ПКУ не передбачено норм щодо застосування штрафних санкцій до орендаря земельної ділянки державної та комунальної власності за передачу ділянки в суборенду, якщо плата за суборенду є вищою за орендну плату, то на ДПС не покладено обов’язку щодо виконання функцій з контролю за розміром плати, визначеним договором суборенди землі, а також застосування та стягнення сум штрафних санкцій за перевищення такої плати розміру орендної плати.

 

Якою мовою укладаються зовнішньоекономічні контракти?

 Відповідно до п. 2 ст. 382 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов’язки його сторін регулюються Законом України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" та іншими законами.

 Згідно з ст. 19 Закону України від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII "Про забезпечення функціонування української мови як державної" міжнародні двосторонні договори України укладаються державною мовою та мовою іншої сторони, якщо інше не передбачено таким міжнародним договором.

 Міжнародні багатосторонні договори укладаються мовами, погодженими сторонами.

 

ГУ ДПС у Запорізькій області