17-06-2024 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 17.06.24
.jpg)
Чи можливо призупинити дію ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями у випадку тимчасового припинення господарської діяльності?
Ні. Відповідно до статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових) або тютюновими виробами, або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами справляється щоквартально рівними частками і зараховується до місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством.
Згідно з статтею 16 Закону № 481 контроль за сплатою річної плати за ліцензії здійснюється органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України видавати ліцензії на, зокрема, роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Для здійснення контролю суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжної інструкції на перерахування плати чергового платежу за ліцензію з відміткою банку/небанківського надавача платіжних послуг про дату її виконання.
Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб’єктом господарювання (у тому числі іноземним суб’єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв’язку (частина п’ятдесят п’ята статті 15 Закону № 481).
Враховуючи зазначене, суб’єкту господарювання, який має ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями або тютюновими виробами та планує призупинити господарську діяльність, необхідно подати заяву на анулювання таких ліцензій.
Чинним законодавством не передбачено можливості призупинення дії ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями чи тютюновими виробами у випадку тимчасового припинення суб’єктом господарювання господарської діяльності.
У разі якщо суб’єкт господарювання не здійснює господарську діяльність, але при цьому ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями чи тютюновими виробами не анульовані, такий суб’єкт господарювання зобов’язаний зробити щоквартальний черговий платіж до відповідного бюджету за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями чи тютюновими виробами та подати органу, яким видано ліцензію, копію платіжної інструкції з відміткою банку/небанківського надавача платіжних послуг.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=38167
Як визначаються два послідовних квартали з метою переходу юрособи – платника єдиного податку ІІІ групи на загальну систему, якщо в середині кварталу виник борг?
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПКУ податковий борг – сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ.
Підпунктом 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПКУ визначено, що платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 ПКУ, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів – в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений п. 102.4 ст. 102 ПКУ для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац третій пункту 59.1 статті 59 ПКУ).
Згідно з пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПКУ для відповідного року.
Отже, якщо у юридичної особи – платника єдиного податку третьої групи виник в середині кварталу податковий борг у сумі понад 3060 грн., то відлік двох послідовних кварталів (6 місяців) з метою її переходу на сплату інших податків і зборів починається з 01 числа місяця наступного за кварталом, в якому виник такий борг. При цьому протягом шести наступних місяців у такого платника перевіряється наявність боргу на кожне 01 число місяця.
Тобто, якщо податковий борг в сумі понад 3060 грн., який обліковується у юридичної особи – платника єдиного податку третьої групи, на кожне перше число протягом 6-ти послідовних місяців, наступних за кварталом, в якому він виник, то такий платник зобов’язаний перейти на сплату інших податків і зборів в останній день другого із двох послідовних кварталів (останній день шостого місяця).
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=37773
Чи застосовуються штрафні санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності під час воєнного стану?
Не застосовуються за умови отримання сертифікату про наявність форс-мажорних обставин від Торгово-промислової палати України із зазначенням періоду дії таких обставин.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов’язки суб’єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначено Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції».
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2473 Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлено пунктом 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 5, і становлять 365 календарних днів.
У зв’язку з введенням Указом Президента України вiд 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану в Україні, Правлінням НБУ прийнято Постанову вiд 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», із змінами i доповненнями вiд 07.07.2022, якою встановлено з 05 квітня 2022 року граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів — 180 календарних днів. Для операцій, що проведені до 05.04.2022, граничні строки розрахунків становлять 365 календарних днів.
Згідно з пунктом 1 прим. 2 постанови Правління Національного банку України від 14 травня 2019 року № 67 «Про встановлення винятків та (або) особливостей запровадження граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і внесення змін до деяких нормативно-правових актів» граничні строки розрахунків за операціями з експорту товарів, що класифікуються за кодами згідно з УКТ ЗЕД: 1001, 1002, 1003, 1004, 1005, 1201, 1205, 1206 00, 1507, 1512, 1514, 2306, становлять 90 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 11 листопада 2023 року.
Порушення резидентами граничного строку розрахунків, згідно із частиною п’ятою статті 13 Закону № 2473, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотки суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону № 2473, у разі якщо виконання договору за операціями з імпорту товарів зупиняється у зв’язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого НБУ, та нарахування пені відповідно до частини п’ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.
Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).
Тобто, одна із сторін договору повинна довести, що наявні обставини (введення воєнного стану чи початку бойових дій) мають відношення до конкретного господарського зобов’язання та унеможливлюють після постачання товару або здійснення авансового платежу отримати резидентами валютної виручки або поставку їм імпортного товару на невизначений строк, а також з метою не нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків у період дії форс-мажорних обставин необхідно засвідчити даний факт відповідною довідкою уповноваженої організації (органу) країни нерезидента та/або сертифікатом Торгово-промислової палити України.
Пунктом 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України 18 грудня 2014 року № 44(5) визначено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов’язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідним договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Згідно з Регламентом ТПП, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської дiяльностi по кожному окремому договору, виконання якого настало згідно з умовами договору i виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, шляхом видачу сертифікату ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством та Регламентом.
ТПП України веде єдиний Реєстр сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП (Реєстр сертифікатів), про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та Реєстр уповноважених осіб.
При цьому, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Згодом, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався: з 26 березня 2022 року строком на 30 діб; з 25 квітня 2022 року – на 30 діб, з 25 травня 2022 року – на 90 діб, з 23 серпня 2022 року – на 90 діб, з 21 листопада 2022 року – на 90 діб, з 19 лютого 2023 року – на 90 діб, з 20 травня 2023 року – на 90 діб, з 18 серпня 2023 року – на 90 діб, з 16 листопада 2023 року на 90 діб, з 14 лютого 2024 року на 90 діб, з 14 травня 2024 року – на 90 діб.
Тобто ТПП України листом повідомила «всіх кого це стосується» про те, що з 24 лютого 2022 року зазначені обставини є надзвичайними, невідворотними та об’єктивними обставинами для суб’єктів господарської дiяльностi України. Але Регламентом ТПП лист невизначено таким документом як сертифікат, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Таким чином, лист ТПП України не є сертифікатом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Враховуючи викладене вище, вимоги Закону № 2473 і Регламенту ТПП, а також початок бойових дій на території України, для можливого звільнення платників податків від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків, встановлених НБУ, обґрунтування неможливості виконання зовнішньоекономічного контракту, засвідчується ТПП України сертифікатом про наявність форс-мажорних обставин із зазначенням періоду дії таких обставин.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=39382
Хто є платниками земельного податку за земельні ділянки, які приватизовані членами садівницького товариства?
Громадяни – члени садівничого товариства, які приватизували земельні ділянки, крім тих, які мають право на звільнення від сплати податку є платниками земельного податку.
Згідно з частиною першою статті 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Приватизація земельної ділянки громадянином – членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (частина п’ята статті 35 ЗКУ).
Частиною четвертою статті 35 ЗКУ визначено, що до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств (частина шоста статті 35 ЗКУ).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗКУ).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗКУ).
Зокрема, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара (підпункт «в» частини першої статті 121 ЗКУ).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗКУ).
При цьому право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (стаття 126 ЗКУ).
Використання землі в Україні є платним (стаття 206 ЗКУ).
Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПКУ встановлено, що платниками плати за землю є, зокрема, платники земельного податку:
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Об’єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об’єкти оподаткування земельним податком:
земельні ділянки, які перебувають у власності (підпункт 270.1.1.1 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ);
земельні частки (паї), які перебувають у власності (підпункт 270.1.1.2 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ);
земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (підпункт 270.1.1.3 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ).
Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (підпункт 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПКУ землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:
на праві постійного користування;
на умовах оренди.
Пунктом 286.1 статті 286 ПКУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:
а) дані державного земельного кадастру;
б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання щодо земельного податку в порядку, визначеному ПКУ.
Відповідно до пункту 281.1 статті 281 ПКУ від сплати земельного податку звільняються особи з інвалідністю першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зі змінами та доповненнями, фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Звільнення від сплати земельного податку для таких категорій фізичних осіб поширюється на земельні ділянки, визначені пунктом 281.2 статті 281 ПКУ.
Нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 ПКУ, до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПКУ, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку (абзац перший пункту 286.5 статті 286 ПКУ).
Враховуючи вищенаведене, якщо земельні ділянки приватизовані громадянами – членами садівничого товариства, які отримали документи, що засвідчують право на земельну ділянку, то такі громадяни, є платниками земельного податку.
При цьому від сплати земельного податку за земельні ділянки для ведення садівництва (не більше 0,12 гектара) звільняються особи, визначені пунктом 281.1 статті 281 ПКУ (за умови подання до контролюючого органу заяви довільної форми про застосування пільги).
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=39052
Чи підлягають відображенню у рядку 30 Звіту про контрольовані іноземні компанії (КІК) дивіденди, виплачені контролюючій особі?
Підпунктом 39 прим. 2.5.2 пункту 39 прим. 2.5 статті 39 прим. 2 ПКУ передбачено, що контролюючі особи зобов’язані подавати звіт про контрольовані іноземні компанії до контролюючого органу одночасно з поданням декларації про майновий стан і доходи за відповідний календарний рік засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
До Звіту в обов’язковому порядку додаються завірені належним чином копії фінансової звітності контрольованої іноземної компанії, що підтверджують розмір прибутку контрольованої іноземної компанії за звітний (податковий) рік.
Наказом Міністерства фінансів України від 25.08.2022 № 254, затверджено форму Звіту, форму скороченого Звіту, Порядок заповнення Звіту, скороченої форми Звіту і подання до контролюючого органу.
Так, відповідно до пункту 30 розділу ІІ Порядку у графі 30 Звіту зазначається сума прибутку контрольованої іноземної компанії, що була фактично виплачена на користь контролюючої особи.
Таким чином, у графі 30 Звіту зазначається сума прибутку контрольованої іноземної компанії, що була фактично виплачена на користь контролюючої особи.
Більше інформації: https://zir.tax.gov.ua/main/bz/view/?src=ques&id=41674