17-04-2023 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 17.04.23
.jpg)
Декларування 2023
Яким чином оподатковується вартість спадщини (подарунку), отриманого фізичною особою-резидентом від фізичної особи- нерезидента?
Відповідно до підпункту 174.2.3 пункта 174.2 статті 174 ПКУ вартість будь-якого об’єкта спадщини (подарунку), що успадковуються спадкоємцем від спадкодавця – нерезидента оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПКУ.
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 ПКУ ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктами 167.2 - 167.5 статті 167 ПКУ) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Як визначається основне місце обліку ФОП, якщо вона здійснила державну онлайн-реєстрацію за фактичним місцем проживання, яке не відповідає адресі реєстрації в паспорті?
Державна реєстрація фізичної особи-підприємця проводиться відповідно до норм Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження фізичної особи-підприємця (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем) (пункт 5 частини четвертої статті 9 Закону № 755).
Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа зобов’язана зареєструватися за місцем проживання, відповідно до норм Закону України від 05.11.2021 № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні (п. 1 ст. 5 Закону № 1871).
Згідно з пунктом 65.1 статті 65 ПКУ взяття на облік фізичних осіб – підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з ЄДР, наданих державним реєстратором згідно із Законом № 755.
При цьому пунктом 45.1 статті 45 ПКУ визначено, що податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків – фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
З метою державної онлайн реєстрації підприємницької діяльності фізична особа має можливість скористатися сервісом за адресою: https://diia.gov.ua/services/reyestraciya-fop. Для цього слід здійснити вхід на сайті Міністерства цифрової трансформації України за допомогою електронного цифрового підпису та заповнити необхідні поля.
Першоджерелом відомостей щодо місцезнаходження фізичної особи- підприємця є ЄДР.
Взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з ЄДР, наданих державним реєстратором.
Чи оподатковується ПДФО дохід, отриманий від одночасного продажу один раз протягом року за одним договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований?
Порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття прав власності, господарського відання, оперативного управління на об’єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об’єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній визначено статтею 120 Земельного кодексу України.
Так, у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача такого об’єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об’єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об’єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об’єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об’єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об’єкта (частки у праві спільної власності на неї).
Також слід зазначити, що частинами дев’ятою та десятою статті 79 прим. 1 Земельного кодексу земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Пунктом 172.1 статті 172 ПКУ встановлено, що не оподатковується один раз протягом звітного податкового року, за умови перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну):
житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці);
земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені статтею 121 Земельного кодексу залежно від її призначення;
земельної ділянки сільськогосподарського призначення, безпосередньо отриманої платником податку у власність у процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій або приватизації земельних ділянок, що перебували у користуванні такого платника, або виділеної в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю), а також таких земельних ділянок, отриманих платником податку у спадщину.
Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років не поширюється на майно, отримане платником податку у спадщину.
Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним для цілей оподаткування, окремо не визначається.
Крім того, відповідно до пункту 172.8 статті 172 ПКУ для цілей статті 172 ПКУ під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.
Враховуючи викладене, оскільки житловий будинок та земельна ділянка під ним є окремими об’єктами права власності, а також зважаючи на положення пункту 172.8 статті 172 ПКУ, будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості є продажем цього майна, то з метою оподаткування дохід, отриманий від продажу житлового будинку та дохід від продажу земельної ділянки оподатковуються у порядку, визначеному статтею 172 ПКУ, незалежно від кількості оформлених договорів купівлі-продажу.
Так, наприклад, дохід, отриманий від продажу житлового будинку, який перебуває у власності понад три роки, не оподатковується, а дохід від продажу земельної ділянки під ним, яка не отримана у спадщину та перебуває у власності менше трьох років оподатковується у порядку, визначеному статтею 172 ПКУ, незалежно від кількості оформлених договорів купівлі-продажу.
Які умови та порядок допуску посадових осіб податковчих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок?
Відповідно до абзаців першого-четвертого пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПКУ, та за умови пред’явлення або надіслання у випадках, визначених ПКУ, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) або об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці – адреса об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПКУ, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених ПКУ, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених пунктом 81.1 статті 81 ПКУ, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки (абзац п’ятий пункту 81.1 статті 81 ПКУ).
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п’ятому пункту 81.1 статті 81 ПКУ, не дозволяється (абзац шостий пункту 81.1 статті 81 ПКУ).
При пред’явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення (абзац сьомий пункту 81.1 статті 81 ПКУ).
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки (абзац восьмий пункту 81.1 статті 81 ПКУ).
Згідно з пунктом 81.2 статті 81 ПКУ у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, та/або у разі відмови отримати примірник цього акта чи надати письмові пояснення до нього, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує такий факт, та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня.
У разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 ПКУ.
Пунктом 81.3 статті 81 ПКУ встановлено, що під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених ПКУ.
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи – платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов’язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу не мають права вимагати у платника податків отримувати витяг із відповідного реєстру про взяття такого платника податків на облік відповідно до вимог ПКУ.
Чи необхідно суб'єктам господарювання, які змінюють види діяльності, інформувати податкові органи про такі зміни?
Відповідно до пункту 66.1 статті 66 ПКУ підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема:
інформація органів державної реєстрації;
документально підтверджена інформація, що надається платниками податків.
Внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 66.2 статті 66 ПКУ).
У разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік, крім змін, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР), та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов’язаний подати контролюючому органу, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів (пункт 66.5 статті 66 ПКУ).
Згідно з статтею 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» із змінами (далі – Закон № 755), в ЄДР містяться дані, зокрема й про види діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Порядок внесення змін до облікових даних платників податків встановлено розд. ІХ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588.
Згідно з пунктом 9.2 розділу IX Порядку у разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік, крім змін, які вносяться до ЄДР, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов’язаний протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів подати до контролюючого органу уточнені документи в такому самому порядку, як і при взятті на облік. Додаткова реєстраційна заява за формами № 1-ОПП, № 5-ОПП подається з позначкою «Зміни» або за формою № 1-ОПН – з позначкою «Перереєстрація/зміни».
Отже, стосовно платників податків, відомості про яких включаються до ЄДР:
інформація про зміну видів діяльності оновлюється в контролюючих органах на підставі відомостей, отриманих від державного реєстратора, в порядку визначеному Законом № 755.
Стосовно платників податків, відомості про яких не включаються до ЄДР, інформація про зміну видів діяльності оновлюється на підставі уточнених документів та заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 5-ОПП.
Щодо включення державних некомерційних підприємств до Реєстру неприбуткових установ та організацій
ДПС України у зв’язку із надходженням звернень платників податків, які належать до сфери управління Міністерства охорони здоров’я України, щодо включення державних некомерційних підприємств до Реєстру неприбуткових установ та організацій листом від 11.04.2023 №7766/7/99-00-04-03-02-07 повідомляє наступне.
Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 440зі змінами та доповненнями.
Відповідно до пункту 7 Порядку контролюючий орган здійснює включення неприбуткової організації до Реєстру за умови відповідності такої організації вимогам, визначеним підпунктом 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України.
12 січня 2022 року набрали чинності положення Закону України від 15 грудня 2021 року № 1962-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління сферою охорони здоров’я та забезпечення медичного обслуговування населення», зокрема, в частині внесення змін до Господарського кодексу України та Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об’єктами державної власності».
Відповідно до частини дев’ятої статті 73 ГКУ (з урахуванням змін, внесених Законом № 185) державні унітарні підприємства можуть діяти не лише як державні комерційні підприємства або казенні підприємства, але й i як державні некомерційні підприємства.
Законом № 1962 доповнено ГКУ статтями 751 «Державне некомерційне підприємство» та 752 «Особливості господарської діяльності державних некомерційних підприємств».
Згідно із статтею 751 ГКУ державне некомерційне підприємство є суб’єктом некомерційної господарської діяльності, спрямованої на досягнення соціальних та інших результатів, яке утворюється у сфері охорони здоров’я, соціальній та/або гуманітарній сферах без мети одержання прибутку і діє на підставі статуту. Майно державного некомерційного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.
Державне некомерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені у встановленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік (абз. перший частини першої статті 752 ГКУ).
Державне некомерційне підприємство здійснює свою діяльність відповідно до: виробничих завдань, визначених органом, до сфери управління якого воно входить; самостійно встановлених завдань згідно з укладеними договорами щодо надання відповідних послуг; державних замовлень (абзац другий частини першої статті 752 ГКУ).
Відповідно до частини другої статті 752 ГКУ основним плановим документом державного некомерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.
Частиною восьмою статті 752 ГКУ встановлено, що джерелами формування майна державного некомерційного підприємства є: державне майно, передане підприємству на праві оперативного управління; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; банківські кредити; частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбаченої статутом; інші джерела, не заборонені законом. Порядок використання коштів, зазначених у цій частині, визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.
Згідно із частиною шостою статті 752 ГКУ кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів державного некомерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану, якщо інше не передбачено законом. Кошти, одержані від продажу нерухомого майна, за вирахуванням балансової (залишкової) вартості такого майна, якщо інше не встановлено законом, зараховуються до загального фонду Державного бюджету України.
Частиною дев’ятою статті 752 ГКУ передбачено, що забороняється розподіл прибутку (доходу) державних некомерційних підприємств. Згідно із частиною першою статті 111 Закону № 185 (з урахуванням змін, внесених Законом № 185) державні некомерційні підприємства звільненні від сплати частини чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України. Тобто, від сплати частини чистого прибутку (доходу) на користь держави як власника.
Враховуючи викладене, у разі утворення державних некомерційних підприємств в порядку, визначеному ГКУ, Законом № 185 та дотримання ними вимог, встановлених підпунктом 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 ПКУ, такі підприємства, можуть бути включені контролюючим органом до Реєстру.
Водночас повідомляємо, що Міністерство фінансів України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики, листом від 29.03.2023 № 11210-09-62/8572 (вх.ДПС № 374/4 від 30.03.2023) повідомило, що позиція Міністерства фінансів України щодо державних некомерційних підприємств, викладена y листі від 23.09.2016 № 31-23010-04-10/26953, є актуальною в частині, яка не суперечить законодавчим змінам, які внесено до ГКУ та Закону № 185 на підставі Закону № 1962.
Крім того повідомляємо, що ДПС звернулася до Державної служби статистики України щодо присвоєння державним некомерційним підприємствам окремого коду організаційно-правової форми господарювання та внесення змін до Класифікатора організаційно-правових форм господарювання відповідно до прийнятих законодавчих змін.