15-03-2024 | категорія: Новини
ГУ ДПС у Запорізькій області повідомляє 15.03.24
.jpg)
Декларування 2024: Як в декларації про доходи заповнюється розділ VIII «Відомості про власне нерухоме (рухоме) майно та/або майно, яке надається в оренду (суборенду)»?
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859, у розділі VIII «Відомості про власне нерухоме (рухоме) майно та/або майно, яке надається в оренду (суборенду)» декларації про майновий стан і доходи:
- зазначаються відомості про нерухоме (рухоме) майно, що перебуває у власності платника податку станом на кінець звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, відповідно до категорії об’єкта нерухомого майна.
Кожній категорії об’єктів майна призначається окремий номер: 1 – земельні ділянки (крім ділянок сільськогосподарських угідь); 2 – житлові будинки; 3 – квартири; 4 – садові (дачні) будинки; 5 – гаражі; 6 – водойми; 7 – автомобілі легкові; 8 – автомобілі вантажні (спеціальні); 9 – водні транспортні засоби; 10 – повітряні судна; 11 – мотоцикли (мопеди); 12 – земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь; 13 – інше нерухоме (рухоме) майно;
- кожний об’єкт майна відображається платником податку окремо із зазначенням у графі:
1 – коду рядка;
2 – номера категорії об’єктів;
3 – місцезнаходження об’єкта нерухомого майна (країна, адреса) або марки (моделі) рухомого майна;
4 – року набуття права власності/року випуску (для рухомого майна);
5 – загальної площі нерухомого майна (значення вказується у квадратних метрах);
6 – значення власної частки в загальній площі нерухомого майна;
7 – відмітки про надання майна в лізинг, оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм (піднайм) (вказується позначкою «х»).
Відповідно до підпункту 7 пункту 2 розділу ІІІ Інструкції, у рядку 10.6 розділу ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» Декларації вказується сума доходів від надання рухомого та/або нерухомого майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування).
В тому числі, у рядку 10.6.1 вказується сума доходу, отриманого від фізичної особи – платника податку (орендаря), який не є податковим агентом, за оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених у натурі (на місцевості) (підпункт 8 пункту 2 розділу ІІІ Інструкції).
У разі отримання таких доходів заповнюється графа 7 розділу VIII «Відомості про власне нерухоме (рухоме) майно та/або майно, яке надається в оренду (суборенду)».
ФОП – єдинник І або ІІ групи: чи сплачувати єдиний податок?
Не сплачувати єдиний податок згідно з абзацом першим пункту 11 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ мають право фізичні особи-підприємці, які зареєстровані платниками єдиного податку першої та другої групи (відомості про яких внесені до реєстру платників єдиного податку) на територіях бойових дій або тимчасової окупації до дат виникнення можливості бойових дій/початку бойових/тимчасової окупації, визначених Переліком № 309.
Основні принципи податкового законодавства України встановлені статтею 4 ПКУ, зокрема, кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені ПКУ, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями ПКУ.
Відповідно до пункту 295.1 статті 295 ПКУ визначено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.
Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПКУ.
Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (пункт 295.2 статті 295 ПКУ).
Пунктом 11 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ установлено, що з 01 серпня 2023 року фізичні особи-підприємці – платники єдиного податку першої та другої групи, податкова адреса яких знаходиться на територіях бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України станом на дату початку бойових дій або тимчасової окупації, мають право не сплачувати єдиний податок за період з першого числа місяця, в якому почалися бойові дії на відповідній території, виникла можливість бойових дій або почалася тимчасова окупація такої території, до останнього числа місяця, в якому було завершено такі активні бойові дії, припинено можливість бойових дій або завершено тимчасову окупацію.
При цьому такі особи не заповнюють декларацію платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця за період, в якому відповідно до абзацу першого пункту 11 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ єдиний податок не сплачувався.
Для таких платників єдиного податку, які скористалися правом не сплачувати єдиний податок, контролюючий орган не проводить нарахування авансових внесків з єдиного податку, визначене пунктом 295.2 статті 295 ПКУ.
Податкові зобов’язання із сплати єдиного податку нараховуються таким платникам єдиного податку за періоди, за які був сплачений єдиний податок, що відображені в декларації платника єдиного податку.
Штрафні санкції та пеня за несплату (неперерахування) або сплату (перерахування) не в повному обсязі авансових внесків з єдиного податку у порядку та строки, визначені ПКУ, до таких платників не застосовуються.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.
Відповідно до Переліку № 309 визначаються дати початку та завершення активних бойових дій, виникнення та припинення можливості бойових дій або початку та завершення тимчасової окупації.
Норми пункту 11 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ не застосовуються з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому було проведено державну реєстрацію зміни місцезнаходження фізичної особи-підприємця на іншу, ніж зазначена в абзаці першому пункту 11 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ, територію України.
Однією з умов, яка надає платникам єдиного податку першої та другої групи право не сплачувати єдиний податок згідно з абзацом першим пункту 11 підрозділу 8 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, є знаходження податкової адреси таких платників єдиного податку на територіях бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України станом на дату початку бойових дій або тимчасової окупації.
Відповідно до пункту 299.7 статті 299 ПКУ відомості щодо податкової адреси суб’єкта господарювання та дати реєстрації вносяться до реєстру платників єдиного податку.
Як можна провести через ПРРО операцію повернення коштів за неотриманий товар?
Повернення суб’єктом господарювання коштів за неотриманий товар/послугу через програмний реєстратор розрахункових операцій здійснюється шляхом реєстрації від’ємної суми (формування видаткового чека) через ПРРО із зазначенням фіскального номера розрахункового документа, за яким виконується повернення.
Керівництво користувача ПРРО (WEB, Android, iOS, Windows), що розміщене у банері «Програмні РРО» на вебпорталі ДПС (https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/kerivnitstvo-koristuvacha), містить детальний опис як сформувати «Видатковий чек» на ПРРО від ДПС у розділах «Повернення», «Створення повернення на основі чека, який відсутній у «Журналі операцій».
З якої дати юридична особа, яка має приміщення у багатоквартирному будинку, сплачує земельний податок, якщо документи на земельну ділянку не оформлені?
Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то права власності або право користування земельною ділянкою під багатоквартирним будинком та прибудинкової території виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб’єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.
Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПКУ земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Платниками земельного податку є:
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1.1 підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПКУ);
землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (підпункт 269.1.1.2 підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПКУ).
Об’єктами оподаткування земельним податком є:
земельні ділянки, які перебувають у власності (підпункт 270.1.1.1 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ);
земельні частки (паї), які перебувають у власності (підпункт 270.1.1.2 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ);
земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (підпункт 270.1.1.3 підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПКУ).
Пунктом 286.1 статті 286 ПКУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:
а) дані державного земельного кадастру;
б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (абзац перший пункту 287.1 статті 287 ПКУ).
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Особливості виникнення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов’язані з реалізацією прав та виконанням обов’язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Частинами першою і другою статті 42 ЗКУ встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, та такі, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, або передаються безоплатно у власність, або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (відповідно).
Особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на таку земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог ПКУ не має обов’язку нараховувати та сплачувати плату за землю.
Разом з цим, юридична особа як власник об’єктів нерухомого майна у багатоквартирних будинках свої зобов’язання в частині дотримання принципу платного використання землі може реалізовувати в межах Цивільного кодексу України через особу, якій делеговано (або будуть делеговані) повноваження щодо здійснення державної реєстрації прав на земельні ділянки під такими будинками, та у якої з моменту здійснення державної реєстрації прав на такі ділянки виникатимуть податкові зобов’язання з плати за землю, в тому числі земельного податку.
Як визначається база нарахування єдиного внеску на суму індексації зарплати, нарахованої звільненому працівнику за минулі періоди?
База нараховування єдиного внеску на суму доходу у вигляді індексації заробітної плати, нарахованої звільненому працівнику за минулі періоди, визначається шляхом ділення такого доходу на кількість місяців, за які він нарахований, та включення до заробітної плати місяця, в якому були здійснені такі нарахування. Якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, то сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Об’єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2 Закону № 1282, пункт 2 Порядку).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для роботодавців, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».
Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5.
Суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, входять до фонду оплати праці у складі фонду додаткової заробітної плати (підпункт 2.2.7 пункту 2.2 розділу 2 Iнструкції № 5) та є об’єктом для нарахування єдиного внеску.
Водночас, частиною другою статті 7 Закону № 2464 встановлено, що для осіб, які, зокрема, отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування єдиного внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час.
Відповідно до частини п’ятої статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відсотка до визначеної статтею 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Обчислення єдиного внеску здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, згідно з якими провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина третя статті 9 Закону № 2464).
Згідно з пунктом 3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, якщо нарахування заробітної плати здійснюється за попередній період, зокрема, у зв’язку з уточненням кількості відпрацьованого часу, виявленням помилок, суми нарахованої заробітної плати включаються до заробітної плати того місяця, у якому були здійснені такі нарахування.